Вся його оповідь про невдалий похід на кочовиків дрібного руського князя пройнята пристрасним закликом до ворогуючих руських князів об’єднатися задля спільного блага. Застосувавши ритмізований вірш, яскраві образи, багату мову, дивовижні за своєю уособленістю картини природи, автор створив справжній літературний шедевр. Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі. Спорудження одного лише храму — славетної Софії Київської— є безпосереднім підтвердженням того, наскільки всеосяжним був вплив церкви на мистецтво. Збудована у 1037 році за князювання Ярослава I Мудрого ця чудова кам’яна споруда, зведена грецькими майстрами на взірець константинопольського храму, мала п’ять абсид, п’ять нефів і тринадцять бань. Розкішне прикрашений інтер’єр підтримували мармурові й алебастрові колони.
Зміцнення законності й правопорядку, виключення можливості узурпаторство влади та зловживань, ефективна протидія бюрократизмові й формалізмові. Утвердження верховенства закону, його безперечне дотримання на всіх рівнях, усіма громадянами. Забезпечення гідних людини життєвих умов. Питання про роль держави було порушене творцями — упорядниками славнозвісного літопису «Повість временних літ» Сільвестром та Нестором (близько 1113 р.). Докладно перелічивши племена західних і південних слов‘ян, автори (передусім Нестор) спиняються на характеристиці східнослов‘янських племен, які утворили в Середньому Подніпров‘ї політичний союз, відомий під назвою Русь. Найбільшого розвитку Давньоруська держава досягла в ХІ ст. За часів князювання Ярослава Мудрого, але після нього почалося дроблення держави і у другій половині ХІІ ст.
На IX століття, коли центр торгівлі перемістився на південь, до Константинополя, головною торговою артерією для Києва став славнозвісний шлях «із варягів у греки». Відтак заморська торгівля стала складати основу економічної системи Київської Русі. Силою свого авторитету, дипломатичними і військовими акціями Мономах об’єднав землі Київську, Турівсько-Пінську, Переяславську, Смоленську, Новгородську і Поволжя. Пізніше він підкорив мінське і волинське князівства. Таким чином, князь зосередив під своєю владою три чверті території, що за Ярослава Мудрого входила до складу держави.
Всі Ярославові воєводи були місцевого походження. Намісниками у головних містах були сини князя. Таким чином, Ярослав багато зробив для вдосконалення державного і політичного ладу.
Політична думка Київської Русі
Національний відродження партія устрій Аналіз програмних положень перших політичних партій вимагає детального та уважного опрацювання цих документів,… Зростання популярності ультраправих партій як загроза чинній моделі етнонаціональної політики України Результати виборів до обласних, міських, селищних… Українські землі були поділені в основному між двома континентальними імперіями – Австрійською імперією Габсбургів та Російською…
- З усією очевидністю колись велична столиця Русі політично, економічно і соціально занепадала.
- Та незважаючи ні на що, Київ залишався великою принадою.
- Про це свідчать політичні, торгові та культурні зв’язки Київської Русі майже з усіма країнами Західної Європи.
- Існували невеликі держави або напівдержавні племінні княжіння.
- Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших.
Радянські історики вважають само собою зрозумілим, що Київська Русь була феодальним суспільством. Цієї думки тримаються й такі немарксистські історики, як Микола Павлов-Сильванський, котрий звертав особливу увагу на той факт, що Київська Русь розпалася у XII столітті на низку невеликих князівств із дедалі виразнішою сільськогосподарською орієнтацією. Проте більшість сучасних немарксистських істориків відкидає цю теорію. При цьому вони вказують, що центральний для феодалізму інститут васальної залежності у володіннях Рюриковичів не існував, позаяк влада князів над боярами була мінімальною. До того ж велика роль торгівлі та міст у життєдіяльності Київської Русі, а також наявність переважно не закабаленого селянства свідчать про те, що ситуація на сході Європи докорінно відрізнялася від становища на заході. Тому західні історики схильні розглядати Київську Русь радше як унікальну й самобутню соціальну систему, а не підводити її під загальну категорію феодальних суспільств. «Князь Ігор збирає данину з древлян в 945 році».Найважливішим механізмом влади була княжа влада, рада бояр (дума) та збори міщан (віче).
Напередодні монголо-татарської навали (1237—1241 роки) на Русі існувало близько п’ятнадцяти великих князівств, п’ять із яких — на землях, що є нині територією Української держави (Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Володимиро-Волинське та Галицьке) . Новий історичний етап у розвитку феодальних відносин у давньоруському суспільстві хоч і супроводжувався розширенням імунітетних прав феодалів, проте не зруйнував складної системи васально-ієрархічних відносин. Основні інститути державної влади в Київській Русі, які визначилися ще на ранньофеодальному етапі, продовжували функціонувати і в період феодальної роздробленості.
Великі географічні відкриття епохи Відродження
Користолюбні тогочасні князі протиставляються справедливим князям минулих часів. У цьому проглядається інтерес правлячої верхівки Новгорода обмежити владу князя в республіці. З історії відомо, що новгородці запрошували князів тільки для воєнних дій. Із завершенням їх князь або від’їздив з міста, або його роль різко падала. Хоча в Новгороді точилася й постійна боротьба між « великим людьми » (боярами) і простим людом, особливо – під час віча (загальних народних зборів вільних громадян).
Тож термін Київська Русь— книжного походження й веде свій початок не з джерел, а з’явився на основі розробки московськими книжниками XVI століття, а пізніше М. Ключевським та іншими дослідниками Російської імперії концепції про генеалогічну безперервність протягом тривалого часу правлячого в Москві князівського роду. Водночас із обґрунтуванням вказаної теорії виникли й терміни «Київська Русь», «Володимирська Русь», «Московська Русь» — за назвами центрів концентрації владних функцій. Цієї концепції дотримується більшість сучасних російських (та й не тільки російських) істориків. Толочка, це поняття виникло в російській науці як елемент періодизації історії Росії. З часом історики ввели до наукового обігу ще два терміни «Давня Русь» і «Давньоруська держава».
У теорії домінувало збіднене, а нерідко й примітивне уявлення про демократію, в тому числі соціалістичну, мала місце недооцінка бюрократизму як потворного соціального явища. Держава й право зображувалися в науковій літературі як класові інститути, позбавлені загальнолюдського змісту. Тривалий час існувало недовірливе й навіть негативне ставлення до самої ідеї самоврядування. В політичному житті панувала одна партія, а всі інші політичні інститути були підвладні КПРС і обслуговували її політику, її панування. Справа в тому, що політична й народногосподарська системи в колишньому СРСР ніколи фактично не управлялися професіоналами.
Києво-Печерська лавра також мала бібліотеку, а деякі її монахи славилися своєю освіченістю, що в ті часи переважно означало добру обізнаність із релігійними текстами. Серед князів наука також була у пошані. Відомо, яким книголюбом був Ярослав Мудрий; його син Всеволод I володів п’ятьма мовами, письменною була й дочка Анна. Коли вона стала королевою Франції, це незвичайне для жінки тих часів досягнення відрізняло її від більшості жінок французького двору. Проте складніше відповісти на питання про поширеність освіти серед простого люду.
Політична думка на українських землях зумовлена становленням цивілізаційних процесів і відповідає певному устрою суспільства, сутності політичних явиш та цінностей конкретної епохи. Для України Драгоманов справді був тим « апостолом правди і науки », що його з такою тугою виглядав народ перед смертю Шевченка. https://zhzh.info/publ/71-1-0-25841 Політичний партія статус відповідальність Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право… У будь-якому демократичному суспільстві присутній інститут виборів, який відіграє важливу роль у політичному житті держави. Вибори забезпечують найменш…
Влада за часів Мономаха швидко зміцнювалась і доходила до такого рівня, який був у державі Ярослава. Князь тримав під контролем своїх синів, які завжди виконували його волю. Інші князі також корилися його владі. Сприяло введенню християнства і те, що воно мало на Русі глибоке коріння. Протягом IX століття у Києві існували християнські громади.